Проникнення куперівських пар з надпровідного шару до феромагнетного у контактах надпровідник–феромагнетик, відоме як ефект близькості, є предметом інтенсивних досліджень протягом декількох останніх десятиліть. На початку цього сторіччя стало зрозумілим, що ефект близькості супроводжується зворотною дією магнетного матеріялу на електронну підсистему надпровідника, яка проявляє себе у дифузії намагнеченості через інтерфейс двох металів. Згідно із тодішньою теорією зворотного ефекту близькості глибина такого проникнення мала бути порядку довжини когерентності у надпровіднику. Цей феномен спостерігався експериментально, проте детальні експерименти, зокрема, за допомогою нейтронного і мюонного розсіювання виявили магнетні кореляції на суттєво більших відстанях. Для їх пояснення запропоновано теорію електромагнетного ефекту близькості, згідно якої диспропорція між електронами з різними напрямами спінів поширюється у надпровідник другого роду на відстані порядку лондонівської глибини проникнення. У даній роботі наведено експериментальні виміри вольт-амперних характеристик джозефсонівських переходів феромагнетик/надпровідник–бар’єр–надпровідник, які підтверджують існування електромагнетного ефекту близькості у контактах надтонкої плівки свинцю — надпровідника другого роду з феромагнетним нікелем. Крім того, ми вперше спостерігали коливну залежність критичного струму переходу Ni/Pb/Sn–оксидний бар’єр–Pb від товщини Ni, яка свідчить про наявність у плівці Pb просторових коливань параметра надпровідного порядку, передбачених FFLO-теорією ще у середині 60-х років минулого сторіччя.