Вивчено вплив способу введення під час дугового натоплення нанопорошка SiO$_2$ у зварювальну ванну на зносостійкість та структуру низьколеґованого натопленого металу. Діоксид кремнію фіксували попереднім розбризкуванням на поверхню спиртового розчину, нанесенням суміші нанопорошка з флюсами або олівцем з парафіну та SiO$_2$. Натоплювання металу проводили на зразки зі сталі 09Г2С дротами Нп-30ХГСА під флюсом АН-60 та Св-08Г2С під флюсом АН-348А. Для коректності порівняння режим натоплювання зберігали незмінним. Випробування на зносостійкість проводили за умов тертя металу по металу за схемою вал–колодка. Величину зношування, одержану в результаті випробування, визначали зважуванням або вимірюванням зразків до та після процесу стирання. Виявлено залежність характеру змін у натопленому металі від способу внесення додаткових матеріялів. Найпомітніше підвищення твердості у випадку введення нанооксиду у суміші з флюсом АН-60 за спрей-технологією та застосування дроту Нп-30ХГСА. Максимальну зносостійкість мають зразки, натоплені тим самим дротом при внесенні до зварювальної ванни нанопорошка, закріпленого парафіном. Ефективність схем введення залежить від системи леґування електродного матеріялу: під час натоплювання дротом Св-08Г2С одночасного зростання твердості та зносостійкості не спостерігалося. Введення нанооксиду кремнію у суміші з флюсом призводить до формування дрібнодисперсної структури ферито-карбідного складу. Фіксується комбінація фериту різної морфології: полігональний ферит на межах зерен, від якого росте відманштетний ферит, та різнонапрямлені пластини голчастого фериту. Від внесення нанопорошка діоксиду кремнію у суміші з парафіном збільшується кількість цементитних виділень. З’ясовано, що зростання твердості пропорційне подрібненню феритно-карбідної складової структури, а підвищення зносостійкості — кількості цементитних виділень.